Бояни і Припруття
Абсолютно унікальні зимові обряди збереглися у двох сусідніх селах Боянах та Припрутті. Велику частку населення тут складають етнічні молдавани.
Участь у дійстві приймають традиційно лише юнаки та хлопчаки, командувати ними може і чоловік старшого віку. Хлопцям, котрі відтворюють ритуал, доводиться перебиратися у святкові народні строї двічі: на Різдво 7 січня та в ніч на Василя (з 13 на 14 січня). Кожен з кутів обох чималих сіл має свою ватагу перебраних.
Костюми маланкарів тут чи не найбільш автентичні з усіх маланок регіону. Переберія тут виразно ділиться на дві частини: чисту (без масок на обличчях), котра віншує господарів з святом і перетанцьовує з дівчатами, та нечисту (діганію). Ці ховають обличчя за масками, бешкетують на подвір'ях, вициганюють гроші у водіїв автівок, що рухаються через села.
Після полудня 7 січня колядники, танцюючи, йдуть до центру Боян. У складі ватаги кілька Воїнів, Вершник («коні» в Боянах досить умовні й нагадують радше дитячі іграшки), Командант, Дід і хлопець у жіночому костюмі. В руках у нього букет, встромлений в калач. Ні, це не Маланка. Хлопець вживається у роль Матері, котра проводжає сина до війська. Це робота для сильного чоловіка: протанцювати доведеться двічі за свята — 7 і 14 січня. Так оживає легенда часів Штефана Великого (XV ст.). У ній господар Молдовського князівства підняв Буковину на боротьбу з мусульманами й втримав ці землі християнськими. От і збереглися проводи вершника у похід. Вирушають на війну разом із воїном і Челядники-охоронці у красивих капелюхах.
Вони свистять у свистки до болю у вухах. Сам же танець Вершника і Матері нагадує народні молдовські танці: тут багато дрібних перебирань ногами — і майже нерухомі руки. “Кінь” слідує за калачем, котрим Мати вказує напрямок танцю. Командант час від часу вдаряє своєю булавою, керуючи всім процесом.
За кожною групою йдуть оркестри. В самих Боянах стільки музик немає – наймають із сусідніх міст і навіть і з Кам“янця-Подільського. Маланкарі рухаються по трасі Н03, де утворюються чималі затори.
