Бузовиця
Мені дивовижно пощастило.
Маланка у Бузовиці давно була чи то у комі, чи в анабіозі. Її не було вже зо два десятиліття, як не більше. Лишилися лише зітхання селян — а було ж колись, а яка маланка ходила, ех!..
І коли у місцевому Народному будинку культури керувати стала Інна Сташкевич, вона вирішила маланку відродити. Бо зимове заспане село — невеселе і сумне. А традиції мусять жити.
І не без проблем вона зібрала першу у ХХІ столітті сільську маланку САМЕ у січні 2018 року. І якраз тоді наднесло у село і мене.
Фотогенічна, весела маланка в Бузовиці стала для мене відкриттям 13 січня 2018 року. До того кілька годин пішло на погоню за бабинською маланкою: ми її чули, але наздогнати ніяк не могли, плутаючись у тісних лабіринтах сільських вулиць. Я була на межі розпачу: невже сьогодні так і не побачу вживу жодну з маланок Кельменеччини? Поїхали далі по трасі — без надій і сподівань. І в мить, коли ми розверталися, щоб відправитися додому, з провулка на дорогу вилетіла вихором вона — маланка! Вона тут ніби тільки-тільки зійшла з сцени будинку культури, в ній неканонічно багато дівчат, але вона настільки яскрава і вітальна, що відразу закохує в себе. Чудова маланка. Правда.
Тут є Коза, тут є Козак з дуже старовинною піснею, котра збереглася лише тут, є Лікарі, Циганки, Солдати, власне Маланка.
Колись у селі був ще ритуал новорічного віншування — Іроди. Ще б його вживу побачити…
Фото — 2018 р. .
