Красна Маланка

Наймасовіша, найемоційніша маланка України відбувається щороку 13-14 січня у селищі Красноїльськ неподалік від румунського кордону. Карпати горою стоять на захисті місцевих традицій, мова навколо румунська, а святкують маланку так, що давно мали б бути у Списку нематеріальної культурної спадщини людства, як карнавали в Базелі чи португальському Поденсе.

Красноїльська маланка - справа традиційно чоловіча і аж пашіє тестостероном. Головні її персонажі — короновані «королі і королеви» («regii si reginele») в румунських народних костюмах, «дід» і «баба» («mosii si babele»), які ховають обличчя за масками та ходять з ціпками і прялками, «ведмідь» («urs»), «циган», «лікар» i “жид”. Деякі кути мають у святковому строю “вершників”. З красноїльської маланки кілька десятиліть тому безслідно зник образ чорта: кажуть, священик заборонив відтворювати нечисть — і хлопці послухалися.

Унікальність місцевого звичая — у масовості, енергії та у симбіозі традицій: в маланці перепледися коріннями румунські й австрійські та швабські звичаї (колись тут проживала чимала німецька громада колоністів).

Дивовижа, як у одному населеному пункті, нехай і зібраному колись клаптиковою ковдрою з кількох окремих сіл, продовжують існувати пліч-о-пліч зовсім різні костюми.

Найзахідніший кут Сус — хранитель старих традицій. Сусівська маланка має стримані образи — неначе і не існують в світі пластикові квіти і люмінісцентні стрічки. Вона майже монохромна: цигани тут в чорному. Ця монохромність зустрічається на інших кутах лише в уніформі комендантів. На “ведмедях” такі ж шапки-кучми і солом'яні крила у формі серця, а на грудях вишита хусточка. Булави в руках у циганів не страждають гігантомаїхією і мають червону китичку.

Схожі на крила широкі плечі у солом'яних ведмедів з'являються на куті Дял, а найдовшими виростають в Тражанах. Розмах крил-«лап» збільшується з кожним роком. Десятиліття тому він був в середньому три метри, а зараз зустрічаються ведмеді-метелики з крилами до шести метрів. Важить такий костюм майже центнер, вдягати його непросто, тому після кожного двору для «ведмедів» влаштовують перепочинок. Вони лягають на землю, їм підносять їжу, щось попити. Якщо «ведмідь» палить, цигарку теж піднесуть. Щоб підняти маланкаря на ноги, потрібні зусилля двох дорослих чоловіків. Коліна у «ведмедя» в солом’яних «штанях» не згинаються – піднімають відразу на прямі ноги. Тражанські «цигани» вбрані в червоні штани, на головах — хустки-бандани.

З булавами та ж історія, що й з крилами: їх розмір у “циганів” з Путни і Тражан гіпертрофується. Це вже не булава, це маленьке сонце для прив'язаних кайданами “ведмедів”-сателітів. Зі зростанням розміру збільшується і вага циганського символу — знову маскулінні ігри у альфа-самців: втримаєш найбільшу булаву — молодець, можеш пишатися.

Кут Путна має солом’яних «ведмедів», які схожі на копиці сінап. А от путнівські «цигани» — найяскравіші персонажі місцевого святкування. В рогатих шоломах, перемазані сажею, в мальовничих лахміттях, обвішані шкурами зайців, вовків і лисиць (навколо карпатські ліси, багаті звіриною) — неначе персонажі героїчного фентезі.

Традиційний костюм «жида» впізнаєш за височенним капелюхом-циліндром та дипломатом у руці. В чемодані — різноманітні годинники, важливі документи або крам.

На маланку на вулиці висипає цілий консиліум «лікарів»: отоларингологи хапають глядачів за вуха; гінекологи бігають за чоловіками зі знаряддями, більше знайомими жінкам; зловісні хірурги підстерігають з пилками жертв біля дороги - і краще не потрапляти під руку “реаніматорам”.

Ще одна традиційна переберійна маска – «циганка», вагітна і з дитям-пупсом на руках. Її завдання – зупинити автівку, тицьнути водієві ляльку під ніс, пояснити, що це його дитина — а далі вимагати аліментів «на памперси».

Кожного року маланкарі намагаються здивувати земляків чимось новим.

Раніше хто в кого переодягається на наступну маланку, вирішувалося на зібраннях в день св. Миколая (19 грудня). Ввечері 13 січня перебрані відправляються селом з музиками, аж до ранку співаючи під вікнами місцевих дівчат. Хлопці-маланкарі на зібрані кошти влаштовують 14 лютого свято для своїх дівчат.

У дворі все відбувається за старим ритуалом, що не змінювався протягом десятиліть. Спочатку господарів віншують «дід» і «баба». Потім «королі і королеви» танцюють у колі. Далі приходить черга «жидів» і їхнього дикого танку. “Лікарі” тим часом нишпорять навколо, роблячи дрібні капості всім, кого зустрінуть. Апогей дійства — взаємодія на тісному обійсті перед хатою «циганів» та «ведмедів». «Цигани» вдаряють об землю своїми важкими булавами — і «ведмеді» кидаються один на одного, починають боротися з диким ревом.

«Цигани» втихомирюють звірюг ножами і топорами. Виглядає це досить брутально, і лише зблизька розумієш: це все гра, ритуал.

Традиції тут плекають і виховують змалечку. Бути в маланці – почесно. Але навіть якщо ти не в ній, заспівати разом з маланкуючими пісню про ведмедя ніхто не заборонить. Цю румунську пісню, що починається з пронизливого соло на трубі, в Красноїльську знають всі — і вважають гімном. В ній оспівується цар Карпат, ведмідь – чорний, сильний, могутній, здатний налякати. Але людина приборкала звіра — і заставляє його стрибати за командою.