"Кінь біжить - земля дрижить" - це про них.

1 січня я чекаю з таким самим нетерпінням, як і маленькі діти. 1 січня нарешті починаються маланки — на Герцаївщині. Цей крихітний етно-регіон заселений переважно етнічними румунами.

Тут нечасто почуєш слово «маланка», тут народ казатиме про «коників» («каюців» або коней — «Caii») або Ревеліон. Цим запозиченим з французької мови словом етнічні румуни позначають вечір напередодні Нового року. Адже маланкарі виходять у свої танцюючі мандри вулицями села саме з першою зорею останнього вечора року — і танцюють аж до обіду першого ж у році дня.

І ранок у Петрашівці — найкращий (принаймні для мене) початок нового року. Приїздиш у центр села, виходиш з автівки і головне що робиш — прислухаєшся. 

Якщо пощастить — а мусить - з різних кутів Петрашівки донесуться співи і музика. Коні йдуть! Коні йдуть! 

Петрашівка мене вразила вперше у 2014 році. Вони приїхали з дружнім візитом на різдвяні святкування у Бояни. Запам'ятала їхнього енергійного командира Григорія: мій власний Григорій теж був в Боянах, йому був місяць і один день і він спокійно спав у люлі-переносці.

Потім коники з Петрашівки траплялися мені на чернівецьких Маланкафестах, на параді у Сучаві.

Та що там казати, вони є на обкладинці мого путівника по маланках.

Але коли ця харизматична, весела і просто пашіюча внутрішньою енергією маланка суне вузькою сільською вулицею, заглядаючи у всі без виключення двори - це зоооовсім інша історія.

Не лише хлопці чи юнаки, дорослі чоловіки витанцьовують і виспівують так, що земля здригається.

І якщо краса дуже багатьох маланкарських традиційних (чи умовно традиційних) костюмів часто вислизає від нашого розуміння (всі ці флюоресцентні квіти на солдатських формах, всі ці намиста на чоловіках - це в багатьох викликає здивування і підсвідомий спротив. Ну є ж таке, є), то в Петрашівці все красиво. Ні, ну може в мене вже око звикло, змирилося, замилилося - може бути, але петрашівські коники справді мені здаються дуже-дуже гарними. Коли грива зі стрічок летить у твій бік і накриває тебе з головою, не можна не засміятися. Вони чудові, могутні, прекрасні - і я б гаряче рекомендувала всім, хто цікавиться традиціями і етнографією (або хоча б фотографією, таких значно більше:)), приїхати на Новий рік у Петрашівку. Там кльово.

Петрашівка - село велике, хлопці починають ходити дворами у новорічну ніч - і, буває, не встигають навіть за все 1 січня всіх обійти, часом ще й 2 січня ходять. Як пояснив мені Григорій, їх є кілька команд - та я і сама бачила принаймні три (дві дорослих і одну дитячу).

Ось тут ще одне моє відео з ними.

Зрозуміло, що це велике фізичне навантаження - в танцях кружляти селом. Було цікаво дивитися, як відбувається ротація учасників. Майже у кожному дворі одного-двох коней замінювали на нових - і гоп-гоп-гоп (чи як вони співають, йо-хо-хо, йо-хо-хо) - помчали барвисті скакуни далі.

Поки «коні» зазирають у двори, біля центральної сільської ялинки збирається маленька місцева переберія. Тут все як завжди: магазинні маски монстрів, машина-платформа, спроби зупиняти заради калиму автівки.

А за 300 метрів від них - веселий кольоровий вихор.
З українською мовою у мешканців Петрашівки все гаразд. Нам навіть посівали в машину з чудовими привітаннями - українською. Хоча село і населене етнічними румунами - це ж Герцаївщина. Тому боятися про мовний бар“єр не варто. Варто викроїти час — і побачити місцевих «коників» на власні очі.