Вони у чомусь схожі на сусідів з Великого Кучурова, а проте й самобутні. Масштабна маланка, яка складається як з юнаків («середня маланка»), так і з школярів («мала маланка», а мала б бути ще й «стара маланка» з найбільш дорослих учасників), має автентичні костюми — і оригінальний фінал. Коли маланки з різних кутів чималого Тисовця сходяться до ялинки біля будинку культури, маланкарі підхоплюють на плечі юнака у парадній військовій формі з білими аксельбантами —  і той на весь майдан оголошує, скільки вдалося зібрати його маланці коштів. Суми там огого — у 2020-му йшлося про 60 тис. гривень з одного кута в середньому. От і я кажу: «Ого!» А журналісти балувані — і сюди не їздять (крім мене, звісно :)). 

Маланки багато де відмирають або катастрофічно трансформуються. Певні негативні зміни сталися за останні десятиліття і з тисовецькою маланкою. Якщо раніше ходити з хати до хати з «читаратанням» мали юнаки, що вже відслужили в армії, то зараз вік учасників ритуалу знизився: це переважно школярі. Читарання — родич уратур з Новоселиччини та Герцаївщини, довгі римованні примовляння-наспівування, але якщо в уратурах це побажання господарям всього найкращого у прийдешньому році, то маланкарі, читараючи, з людей кепкують, підсміюються — і не завжди по-доброму. 

Не помітила я і на місцевих маланках у 2020 та 2021 рр. батогів-гарапників. 

Як майже скрізь по Сторожинеччині, маланкарі з відкритими обличчями називаються «саржею», а шкодні і капосні хлопці у масках — «діґанією». 

Відмер вже і звичай влаштовувати двобої «ведмедів» в обід 14 січня — схожий на той, що все ще живе у Великому Кучурові. 

Фото: 2020 і 2021 рр.