Переберія у Вашківцях

Найвідоміша маланка колишнього Вижницького району гримить щороку 13-14 січня у гуцульському містечку Вашківці.

«Вашківці» і «маланка» для дуже багатьох слова-синоніми. Зрозуміти, чому так сталося, можна: сюди щороку приїздило найбільше не просто журналістів, а тележурналістів. Потрапляння у ящик все ще є вагомим фактором зростання популярності. Хоча автентика у Вашківцях програє вульгарності, стиль — кітчу, народний мелос — російській попсі (а бувало й блатняку). 

Лише останнім часом ситуація повільно почала змінюватися на краще: все більше ведмедів у масках, все менше героїв російських казок чи мультиків. 

Вашківецька переберія — смішна, весела, але… хм… ну, скажімо, не дуже вибаглива. Проста. 

Здається, тільки жорстка конкуренція з могутньої Красною маланкою змусила задуматися вашківчан про повернення до витоків. І добре, що зрозуміли — і повернули на правильний шлях.

Та годі моєї лірики. 

Маланка у багатьох асоціюється з чимось провінційним та диким, але і зараз, і декади тому завжди знаходилися містяни, котрі закохувалися у ритуал, бачили у ньому його поганську, вільну і щиру сутність. Та що там містяни — у вашківецьку маланку свого часу закохався цілий граф. Правда, він був місцевим, але. Власник містечка граф Олександр Петріно (18.05.1824 — 17.04.1899) цікавився старовиною та етнографією. Саме з його легкої руки Вашківці на Василя (14 січня) вже у середині ХІХ століття перетворювалися на карнавальний вир. Кожен чоловік (жінки ж до ритуалу не допускаються) намагався виготовити костюм, який би вразив аристократа. А той виставляв кожній команді діжку пива. Автор же найкращої маски грівся в проміннях слави до наступного січня. Радянська влада з місцевою переберією боролася, звісно, але викорінити прадавній дух карнавалу не змогла.

Як і в часи Олександра Петріно, сьогодні Вашківці не обходиться без традиційних персонажів ритуалу. Дід наливає перехожим горілки, Баба віником вимітає злих духів, а Циган водить на ланцюгу Ведмедя. Кожен кут містечка вибирає провід-бурсу. До неї входять Козак, Вулан, Бук-шандарь в шапці з павиними пір'ями та сама молодиця Маланка. З перших трьох вибирають старшого — калфу. Термін походить від тюркського «каліф». Це відлуння часів, коли Буковина була частиною Османської Порти. Калфа відповідав за костюми та маршрут переберії, а ще збирав «коляду», на яку потім компанія гуділа в шинку. Замість шинків зараз ресторани. 

Костюми виготовляли самі маланкарі, причому в таємниці, щоб сусідній кут не підгледів. В ніч з Маланки на Василя Ведмеді боряться між собою на «боранці». Кут ведмедя-переможця мав право влаштувати на своєму майдані танці. Важливо було, аби перебраного ніхто не впізнав. Якщо маланкаря назвуть по імені, за неписаними правилами він повинен зняти личину.

Якщо якийсь двір маланкарі обминали, це вважалося соромом. А вже як не обминули, зайшли — ховайся! Меблі перекинуть, браму знімуть, гармидеру нароблять, пса з прив’язі спустять, перину випотрошать, до дочки залицятимуться, хазяїна відлупцюють віником, водою обіллють — а бідолаха має ще й винагородити веселунів.

Ходити Вашківцями маланкарі починали опівночі 13 січня, а закінчувалося дійство наступного дня купанням в  річечці Глибічок. Хоч на дворі січень, та не скупатися перебраним не можна. За переказами, після дводенного відриву може хвіст вирости. Так що гріхи — у воду.

Сучасність вносить у ритуал свої корективи. Раніше переберія лише ходила Вашківцями, а зараз воліє їздити. Велосипеди, мотоблоки, старий радянський автопром, розписаний та розмальований заради парадування на маланці, вантажівки, перетворені на платформи — і навіть Horch 1935 року, котрий час від часу наймають у моєму рідному Кам“янці — все це повііііііііііііільно рухається запруженими людом вулицями Вашківців. Бо натовпи тут на маланку страшенні. Майте на увазі. .

Переберія у Вашківцях дуже часто має дещо політизований відтінок і висміює найгарячіші, найболючіші теми року, що минув. Популярні вічні теми: хабарники-чиновники, секс і лікарі. Зараз, напевно, першу скрипку грав би коронавірус. Дещо вульгарного виду панночки вибрикують на капотах розцяцькованих машин, засовуючи купюри в панчохи. Реаніматор з бензопилою з гуркотом їздить на мотоциклі. Банди божевільних лікарів, озброєних гігантськими термометрами і клізмами, ганяються за перехожими. Це просте (часом дуже просте) і веселе дійство, народний гумор як він є.

Фото 2006-2020 рр.

Архівні світлини Ігоря Костіна  та Олександра Курочкіна — з книги Олександра Курочкіна «Українські новорічні обряди: «коза» і «маланка» (1995).