Найпростіший варіант для тих, хто хоче побачити справжню велику маланку, але не має власного автотранспорта чи багато часу — поїхати десь опівдні 14 січня до Великого Кучурова. З кільця на чернівецькій Південно-Кільцевій поблизу Годилова у Великий Кучурів регулярно їздять маршрутки. Їхати біля 9 кілометрів. Село — україномовне, хоча сусідні населені пункти і мають серед жителів чимало етнічних румунів.

 

 

У Великому Кучурові маланка згідно всіх канонів складається з двох частин: чистої маланки («саржі»), персонажі котрої не закривають обличчя, та «діганії», де актори приховують обличчя масками. Термін «діґанія» побутує в усьому Сторожинецькому районі. Так називають злих міфічних створінь.

Костюми в Великому Кучурові щедро прикрашені різнокольоровою бахромою. Серед персонажів є кремезні Ведмеді, є Маланки у жіночому одязі, є Цигани.

 

 

Доводилося зустрічати навіть Козаків.

Всі ватаги близько полудня приходять на центральну площу та співають традиційні українські різдвяні пісні біля головної сільської ялинки.

 

Апофеозом дійства є бої Ведмедів. Інші персонажі створюють для них майданчики, забігаючи в юрбу односельців і звільняючи місце для битви. Кожен з кутів виставляє на імпровізовані ринги кількох учасників. Маски знімаються тільки після того, як визначилися суперницькі пари. Переможеним вважається той, хто впаде на спину. Щоб побачити бій хоча б частково, варто слідувати за хлопцями у бахромі, котрі, власне, готують площу для двобоїв. Тоді є шанс потрапити у перші ряди. Інтерес у місцевих жителів до змагань настільки великий, що майданчики в секунду обростають доброю тисячею глядачів.

 

Боранка ведмедів з Великого Кучурова

 

Довгі батоги-гарапники — ще одна особливість Великого Кучурова. Ляснути ним сильно та голосно — ціле мистецтво, і найвправніші хлопці демонструють свої досягнення у ньому. Увага! Близько до гарапників стояти ризиковано — можуть добряче вдарити.

 

Маланкар з батогом-гарапником

Схожа на великокучурівську маланка в бахромі гуляє і в сусідньому селі Тисовець.

 

Архівна світлина Ігоря Костіна — з книги Олександра Курочкіна «Українські новорічні обряди: «коза» і «маланка» (1995).