Маланка часів Першої світової війни

Маланка часів Першої світової війни

 

Маланки — як ріки.

Є повноводні артерії, є стрімкі гірські потічки, є джерельця, що от-от зміліють і зникнуть. Маланки як ріки — вони живі.

За це люблю їх. Через це боюся: на моїх очах ці джерела міліють і висихають. Скільки ще протримаються — хто зна. 

Неможливо фізично одній людині побачити всі маланки Буковини. Що з того, що область — найменша з усіх в Україні? Маланок багато — а побачити їх можна лише у кілька січневих днів. Не розірватися (а хочеться).

Тому тут не всі маланки області — ДА-А-АЛЕКО не всі. 

Тут лише ті, які я, авторка сайту, бачила. 

Якщо у вашому поселенні маланка все ще жива, а на сайті її немає — будь ласка, напишіть мені про неї. Я буду щаслива дізнатися про таке. 

 

Маланка у селі Тисовець

Любов важко пояснити «на пальцях». Але спробую.

Народному мистецтву часом залишають місце лише на сценах районних будинків культури та етно-фестивалів. Побачити старовинний ритуал так, як і було задумано, на вулицях села, зараз можна, здається, лише на маланці.

В цьому феномен буковинської переберії: її не законсервували у форматах шкільних ранків та концертів “з нагоди”, не розігрують за надрукованими у райвно методичками. Буковинська маланка — жива, ледь не остання з шереги народних дійств. Інші вже там, у вирії методичок і сценаріїв.

Свято весни Мерцишор лишилося у форматі концерту в будинках культури. Непогано почуваються пасхальні та різдвяні традиції, але за ними наглядає суворе око церкви, яке не дозволить відступити від канону. Замість вечорниць для молоді давно дискотеки, на весіллях ніхто не пропонує нареченій дивитися на захід сонця через дірку у калачі; викликати дощ за допомогою обряду паплуги в голову нікому не прийде. А маланка живе. Видозмінюється, трохи відступає від прадідівських ритуалів — але живе!

Без маланок Чернівеччину пізнати неможливо. Цей звичай старіший за Хотинську фортецю чи церкву в Лужанах. Маланка — чи не найголовніший культурний скарб регіону. А Красноїльська маланка просто-таки МУСИТЬ бути у Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. 

 

 

Їх все ще багато — і вони дуже різні.

 

Горбова. Автентична маланка

 

У Чернівецькій області маланкують десятки, як не сотні сіл — і кожна маланка по-своєму цінна і варта згадки.

 

Ах, як витанцьовує маланка у Подвірному!

 

Маланка з Волоки

Ох, які вишивки на костюмах Василя та Маланки у Волоці.

 

Коники з Петрашівки

Ух, як гудить земля під ногами “коників” у Петрашівці.

 

Маланка у Горбовій

Ого-го, який карнавал влаштовують щороку односельцям маланкарі з Горбової.

 

Битва ведмедів у Великому Кучурові

Ой-ой-ой, як б”ються “ведмеді” у Великому Кучурові.

 

Тернавка і Годинівка, Тисовець і Нижні Станівці, Ропча і Чудей, Маршинці і Бузовиця — обрати, яку маланку побачити цього року, завжди непросто. Бо вибір все ще великий.

Добре, що звичай цей можна побачити не лише у традиційні дати (13-14 січня). Уквітчані стрічками “коники” Герцаївського району ходять від обійстя до обійстя в ніч з 31 грудня на 1 січня.

А у Тернавці біля Герци виступи маланок традиційно відбуваються 2 січня біля сільської школи.

 

Архівні фото з Кельменців  — з книги Олександра Курочкіна «Українські новорічні обряди: «коза» і «маланка» (1995).

 

Переберія сягає корінням ще язичницьких часів, коли люди відзначали завмирання зимової природи перед весняним відродженням. Ще за античності на Календи влаштовувались схожі процесії перебраних у масках Діоніса, бога виноробства. Коли на наші землі прийшло християнство, язичницькі ритуали припасували під нові свята.

 

Маланкарі з Новосілки. 1970-ті рр.

Новосілка на Кіцманщині, фото 1970-х рр. З книги Олександра Курочкіна «Українські новорічні обряди: «коза» і «маланка» (1995).

 

У римської великомучениці Меланії, яку православні вшановують 13 січня, мало спільного з трактуванням її образу гуцулами чи буковинцями. Релігійний аспект дійства вже у ХІХ ст. почав поступатися веселій святковій стихії. На перший план вийшли шлюбні мотиви: маланкарі у багатьох селах дотепер заходять у двори, де є незаміжні дівчата.

Далеко в минуле заглядати не будемо. Навіть ритуал, котрий описав Юрій Федькович наприкінці ХІХ ст., вже сильно різниться від сучасного свята. Тоді на Маланку перевдягалася гарненька дівчина — зараз жінки участі у ритуалі не беруть. Роль жіноцтва у маланці зводиться до розшивання костюмів бісером, паєтками та мереживом; частуванням маланкарів; часом — гримування учасників дійства.

Маланка, яку описував Юрій Федькович, на чолі мала зірку, а її костюм був прикрашений квітами. Почт Маланки - три схоже одягнені подруги з рожевими деревцями в руках. Хлопцям діставалися ролі Василя (його ще називали “чильником”), Короля (або Місяця), бородатого Діда-Змія. Василь — все ще важливий персонаж покутсько-гуцульської Маланки у Вашківцях, хоч вже і не ходить вулицями з серпом у руках. А от Місяць, якого впізнавали власне за місяцем на лобі та сагайдаком і луком в руках, та вбраний у буйволячу шкуру і оперезаний гадюками (!) Дід-Змій з косою в руці зійшли зі святкової сцени. Василь поводив себе як орач-ратай. Схоже ритуальне засівання ще виконується маланкарями від Сторожинеччини до Герцаївщини. Маланка уособлювала весну, Василь — людську працю, Дід-Змій виступав посланцем царства мертвих. Смерть і зараз персонаж багатьох маланкувань. Буковинські бабусі часом можуть зробити комплімент: «Такий гарний, як смерть на Маланку».

 

Сокиряни 1938

Сокирянська маланка, 1938 рік. 

 

На відміну від Галичини чи Поділля, Чернівецька область Козу майже не водить. Рогатий персонаж, навколо смерті і воскресіння котрого зав'язаний весь ритуал в інших регіонах України, тут зустрічається лише подекуди: в Тарнавці Герцаївського району, Ропчі на Сторожинеччині та у бесарабській частині області — в Кельменецькому та Сокирянському районах. Я загалом для себе умовно ділю область на територію коня (Новоселиччина, Герцаївщина, Глибоччина) і територію ведмедя (Сторожинеччина, Вижниччина). Маланка як персонаж, як хлопець у жіночому вбранні, на Буковині трапляється вкрай нечасто. Найчастіше її можна знайти у селах неподалік Дністра (теперішній Дністровський район + колишня Заставнівщина та Кіцманщина). 

Чи можна тоді дуже різні і за формою, і за датою проведення (1 січня і 14 січня), і за персонажами та костюмами ритуали називати загальним терміном «маланка»? Адже Герца чи колишній Новоселицькій район називають нічні ходіння з віншуваннями «уратурами» та «ревеліоном», адже головні персонажі там коні («caii») або «турки»? А ще ж «плугошорул» є з усім тим сільгосп-реманентом — його часом все ще можна побачити у Красноїльську чи Горбовій...

Вважаю, що для блага самого ритуалу — так. Ми стоїмо на порозі його відмирання, у багатьох селах звичай або вже зник зі смертю тих ентузіастів, на котрих ритуал тримався (Мигово) — або от-от зникне (це може статися у Костичанах — з економічних причин). Багато де маланка з дикого мустанга перетворилася на сумирну конячку — і існує вже лише у вигляді сценічного дійства.

Я дуже б не хотіла, щоб нашим дітям та онукам живої маланки вже не дісталося. 

Ці зимові перебирання, це поганське закликання весни — воно настільки енергетично сильне, веселе, красиве, що Україні не можна його втрачати. 

 

 

Збереглися фотографії маланкарів початку ХХ ст. та міжвоєнного періоду. Тоді дійство уже нагадувало сучасну переберію, тільки костюми не були такими яскравими.

Маланка модернізується, і це сумна тенденція. У Вашківцях і Красноїльську ще живе мистецтво виготовлення масок, та у багатьох селах хлопці вдовільняються купленими гумовими мармизами шреків. Додайте знайдений у секонд-хенді смішний капелюх футбольного фаната, гірлянду новорічного “дощику” — все, образ готовий. Дешево і дуже сердито. Тому варто поспішати на Маланку — щоб застати те, чого скоро може й не бути; доторкнутися до історії, зануритися у вихор народного карнавалу. І чудово, що зробити це можна не лише 14 січня, а й у інші новорічні дні.

 

Маланка у Нижніх Петрівцях у 1988 р. Фото Г. Кожолянко

Маланка у Нижніх Петрівцях у 1988 р. Фото з тому 3 «Етнографії Буковини» Георгія Кожолянко (Чернівці, 2004)