6 січня 2023 року завдяки міні-гранту міжнародної мобільності від EU4Culture пощастило побачити зимові язичницькі звичаї у містечку Цель ам Зе(є) у землі Зальцбург (Австрія). І знову серце стискалося: ось вони, родичі нашої Красної Маланки! І не лише Красної. Бо вигадливі і гучні танці розцяцькованих Трестерерів (чоловіків у яскравих костюмах з пір“ям та стрічками на головних уборах) дуже нагадують маланкарські звичаї вже не Північної, а Південної Буковини (Сучавський повіт Румунії). Так само місцевий «циган» виглядає загубленим братом-двійником деяких «циганів» Сучавщини (у нас все-таки подібний персонаж носить інше вбрання).
Ще один прямий родич нашої маланкарської традиції, якого поки що не доводилося зустрічати у австрійських ритуалах — коза, вічний символ плодючості. Тут вже аналогії з українським водінням кози лежать на поверхні.
Тепер трохи розкажу про місцеву зимову традицію. Схожі дикі танці можна побачити 6 січня та 21 грудня не лише у Цель ам Зеє, а й у австрійських альпійських селах Пінцгау та Ункені. Танцюристів тут називають Papau Tresterer — і їхні костюми вражають декором.
На головах у них чи то капелюхи. чи то півнячі гребені, чи то корони. Кожна прикрашена вінком з 50 красивих пір“їн. Від корон аж до взуття зміяться кольорові стрічки: білі, жовті та червоні. Одяг з блискучої парчі у червоних та золотих кольорах, прикрашений багатою вишивкою та (часом) стразами. Кажуть, раніше таку вишивку замовляли у венеційських купців — обмінювали її на сіль та золото. Навколо пояса — красиві шкіряні ремені, обшиті перами. На литках — білі гетри з овечої вовни або світлі панчохи. Стрічки оперізують литки хрест-навхрест.
Під час танцю трестерери голосно тупотять, підстрибують та крутяться навколо своєї осі. (Див. відео праворуч вгорі).
Оці ромби на литках, які утворюються від перехрещених стрічок — символ язичницький, символ родючості і багатодітності. Останній танець трестерерів відбувається у Rauchkuchl, темній закопченій кухні з XV ст. Я такого у Цель ам Зе не побачила: трестерери зникли з майдану першими, залишивши глядачам страшнющих перхтенів, смішних чоловіків у костюмах з шишок, велетенської сови (скільки з пір“я з червонокнижних пташок пішло на її костюм!) та місцевого стрілецького товариства. Танці і починалися з гарматної канонади від стрільців: було гучно і мені, травмованій війною, дещо лячно і некомфортно. Ну, але австрійці ж у наших травмах не винні…
Сова крутилася по сцені, не знаходила собі місця а потім… Потім знесла яйце. Справжнє. Тут вже набігли і перхтени, і музиканти,і циганка з лялькою-пупсом під пахмою (привіт, Вашківці та Красноїльськ!). Цілий консиліум навколо яйця зібрався — і таки прибрав сцену. Бо на неї вже йшла наступна група трестерерів. А для них все найкраще та найчистіше.
Шалені стрибки та притопування трестерерів ймовірно мають певну відповідність рухам під час обмолоту зерна — давня примітивна магія як вона є. Послідовність тупотіння та стрибків (Pass der Tresterer) суворо задана традицією — і не порушується. Спершу чоловіки (а як і у нас, у обряді можуть брати участь лише чоловіки) виконують рухи без музики. Далі може підключитися музичний супровід.
Перхтени (демони) ходять тут не лише з круглими залізними калаталами на поясі та рогатими масками, а й з батогами, зробленими з кінського волосся. З ними нападають на дітей, але хіба лише легенько поглажують їх. А от мені від перхтена у Цель ам Зе дісталося по ногах ДУЖЕ боляче — якимось твердим та колючим віником. Ну, такий день, такі маланкарські правила. Не ображаюся.
