Вони неймовірно енергійні і яскраві, вони окраса і рідного села, і фестивалів зимових звичаїв у Новоселиці чи Чернівцях. І вони перебувають на межі життя і смерті.
В Костичанах цілі династії маланкарів пройшли через народний ансамбль «Калушарі». Яскраві «коні» – фірмовий знак костичанської Маланки. Такі костюми важать до 30 кг, але з якою легкістю витанцьовують у них хлопці! Ще одна місцева риса — хлопчик, який уособлює маленького Христа. В кінці виступу його підкидають до неба. Це елементи давньої місцевої традиції "Іродул" (Irodul, дещо схоже на український вертеп), яка в наш час вже не практикується як колись. Танець коней — лише маленька частина цього народного театру.
(Нагадаю принагідно, що християнський вертеп увібрав у себе чимало елементів язичницької маланки — і є випадки, коли вертеп від маланки відділити непросто).
За старою звичкою, коні виходять на вулиці Костичан двічі на рік — у ніч перед Новим роком та на св. Василя 14 січня.
Але останніми роками традиція почала пробуксовувати. Виною — висока ціна на послуги оркестру. Хлопці-маланкарі не завжди можуть оплатити музику, а без музики немає танців коней.
Фото: 2012 — 2016 рр.
Архівні фото надав Сергій Барбуца.
