Неймовірні зимові звичаї збереглися у селах навколо мальовничого альпійського озера Вольфгангзе - Гльокерлауфи (буквально - забіги гльокерів, дзвонарів). У деяких селах обряд відбувається ввечері 4 січня, у інших – наступного дня, 5 січня. Мені пощастило завдяки міні-грату міжнародної мобільності від EU4Culture побачити весь ритуал у вкрай фотогенічному мікро-містечку Ст. Гілгені: від підготовки конструкцій і першої репетиції у костюмах гльокерів - до запалення свічок у велетенських конструкціях, які гльокери носять на головах - і їхніх вигадливих танців у темряві.
Костюми у гльокерів тардиційно білосніжні — лише взуття темне та ремінь. На ньому хвостиком гойдається за спиною невеликий дзвіночок. Ну це у Ст. Гілгені дзвіночок: у інших селах можуть висіти калатала вагою у 2-3 кг. Колись ще був червоний капюшон на голові — але вже не бачила такого.
Напевно, у більш традиційні зими ця білосніжність вбрання мала маскувати серед альпійських заметів хлопців та чоловіків (а у ритуалі, як і у наших маланках, участь беруть лише чоловіки). Та цьогоріч (я про січень-2023) зима видалася м“якою, беззубою і безсніжною. І білі фігурки гльокерів були помітні здаля. Так, здається, навіть гарніше.
У конструкціях на головах гльокерів всередині місця для свічок. Банальних свічок, з воску. Ніяких інновацій і LED-гірлянд, як у Красноїльську. Якщо конструкція дуже велика, однією свічкою не обійтися — може і дві бути, і три. І от як, як ходити з кораблем/церквою/літерою чи Будинком Моцартів, місцевою родзинкою, які освітлюються свічками, живим полум“ям, по пагорбам — і не наробити біди? Але ніяких пожеж, хоч який крутий і гористий у Ст. Гілгені рельєф. Дивовижа! В деяких громадах, читала, намагалися підсвічувати конструкції гірляндами — народ був дуже проти. У звичаях австрійці дуже консервативні.
Цікаві і танці гльокерів — вони формують кола та вісімки. Для танцю потрібна чимала площа — що й зрозуміло, конструкції на головах можуть сягати 150 см у довжину та висоту. І це може бути ЩО ЗАВГОДНО: від християнських символів — до героїв казок. від всіх архітектурних пам“яток цієї місцевості — до круїзного лайнера на голові. Вага такого витвору мистецтва може сягати 15 кг. Вражає.
Такі споруди обережно зберігають, щоб раз на рік дістати. витерти з них пил — і піти від хати до хати з віншуваннями щасливого нового року. Ну чим не наші колядники? Якісь конструкції доводиться підремонтувати. якісь замінити. придумати щось нове…
Glöckerlauf — звичай не настільки давній, як маланка, він з“явився у ХІХ ст.. тож є не поганським, а цілком християнським за своєю суттю. (Тому колядники і краща аналогія, ніж маланкарі). Хоча і так багато прадавнього, дикого і нестримного у цьому пориві гльокерів розірвати світлом ніч, принести у найкоротші дні трохи сяйва.
Крім того, це дуже красиво і пафосно. Настільки красиво і пафосно, що коли дізнаєшся історію звичаю, все стає на свої місця.
У ХІХ ст. почали бурхливо розвиватися технології. Європою протяглося павутиння залізниць. Не всім прогрес ніс одне лише добро. Мешканці сіл навколо альпійського озера Ебензе через залізниці втратили свій давній промисел: вони варили пиво, добували сіль та буре вугілля. Не скажу точно, як саме залізниця ту сіль та пиво поборола, але чомусь промисел став нерентабельним. І от якось 900 безробітних чолов“яг — а це ж ціла армія! — зібралися разом зимовим вечором і вирішили…
Ні, не розбирати рельси. Не йти штурмувати владні кабінети. Вони вирішили збирати кошти на життя досить креативно: виготовили конструкції, взяли свічки — і пішли вулицями рідних сіл до сусідів. Але не просили милостиню, а запропонували їм ВИДОВИЩЕ.
Напевно, у воді Ебензе багато брому.
Перші конструкції робили з поштових пакувальних коробок — що вже під руку потрапило. Найбільші споруди мали 2 м у висоту та 3 м в довжину (!!!!!!!!!!!!!).
Зараз їх роблять з дерев“яних каркасів та кольорового паперу. Повторювати інші світлові ліхтарі не можна.
Як і наші маланкарі чи колядники, гльокери на своєму довгому і темному шляху роблять зупинки: 15-кілограмову капличку носити на плечах без перерв важко. Тоді чоловіки мають змогу з“їсти щось смачне та випити глінтвейну. Щоб не сильно впивалися, за вервечкою гльокерів слідкує Осаумла — чоловік без конструкції на голові, але з ліхтарем в руках. Відразу згадуються коменданти маланок у Красній.
Найбільше збіговисько гльокерів — парад у Альт-Ебензе. Там збираються щороку біля 300 чоловіків та юнаків з світловими ліхтарями на головах. Може. колись вдасться побачити і це диво.
